Влада Путіна тепер безмежна — політичний оглядач Михайло Фішман про вибори президента РФ

Наталя Гуменюк, фото
Наталя Гуменюк
Про четвертий термін Путіна та майбутню мілітаризацію РФ, про нову Холодну війну з Заходом, яка замінила війну в Сирії та на Донбасі на державних телеканалах, про громадський рух і про те, чому опозиціонер Олексій Навальний закликає до бойкоту голосування, — напередодні дня голосування в Росії Громадське поговорило з російським політичним оглядачем Михайлом Фішманом.

Я запитувала в російських аналітиків та журналістів, чи будуть протести в понеділок? Зі свого боку мене питали — «Які протести? Чому вони повинні бути?» Начебто немає якогось передчуття, що щось станеться. Загалом, про що ця кампанія, чого ми чекаємо?

Ну, ми заздалегідь знаємо результат. Ми знаємо його в межах 2-3% приблизно. Є інтрига з явкою, але і вона не дуже велика, зрозуміло, що вона буде досить високою, не 70%, проте все одно висока. У цьому сенсі інтриги в цих виборах немає ніякої. Вона відсутня.

Що змінюється? Усе одно Навальний бойкотує кампанію, Ксенія Собчак каже, що створює партію, є якась плутанина між опозицією: з одного боку кажуть, що потрібно об'єднуватися, з другого — бачимо, які непрості стосунки в Навального і Собчак. Бойкот Навального виявився не зовсім бойкотом?

Якщо казати про владу, про Путіна, то не змінюється нічого. Насправді я вважаю, що цей четвертий термін, про який ми говоримо, уже триває. Ця нова якість влади, яка тепер є в Путіна, я б відраховував цей четвертий термін з пізньої осені 2016 року, з часу перемоги Дональда Трампа на президентський виборах.

Тоді Путін остаточно розслабився й зрозумів, що у нього не залишилося серйозних загроз. Це почалося півтора року тому.

Ці вибори цементують цей стан речей, статус-кво як його бачить Володимир Путін. Його влада тепер безмежна, не підконтрольна нікому, він не підзвітний нікому і ні в чому, не відповідає ні перед ким, окрім як перед Богом, напевно.

Це остаточно і назавжди тепер підтвердять ці вибори. У цьому їхній сенс. Але це вже сталося. Ці вибори тільки зацементують, якщо так узагалі можна про них казати, цей стан речей.

Сам Путін на них дивиться як на технічну процедуру, вони йому нецікаві, для нього їх немає. Тобто він мусить відбути номер, це якась технічна задача його адміністрації, для менеджерів, які цим займаються: вони паряться про явку, вони переживають з якихось приводів, підбирають йому (Путіну — ред.) суперників, керують цим процесом. Але його це не цікавить. Він цим узагалі не займається.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хто фінансує кампанію Путіна та як він використовує адмінресурс — розслідування

Російський політичний оглядач Михайло Фішман Фото: Олексій Скраубе/телеканал «Дождь»

Усе одно є якісь люди, які дивляться за тим, чи відбуваються порушення. Ці всі рухи — просто заради самих дій? Адже виглядає наче повна безвихідь.

Ну, життя є життя. Усе одно треба щось робити і треба якось жити. У цьому сенсі, так, є якийсь спостережницький рух, він інерційний, усе ж таки у 2011 році був значний підйом громадянського суспільства в Росії, що вилився в Болотний рух і не тільки. І його залишки знищені, переможені, зруйновані. Ну, щось залишилося, люди як і раніше просто намагаються докласти своє розуміння себе як громадянина кудись.

Але практичного ефекту від цього не буде, це така самотерапія, врешті-решт хочеться вважати себе людиною.

Російські незалежні медіа виходять з якимись проектами, пов'язаними з новим поколінням, з молоддю. Це «Дождь», Meduzа тощо. У зв'язку з торішніми протестами, з тим, що багато молодих людей усе ж таки пов'язані, на них розраховує Олексій Навальний. Це щось реальне, і в чому основа цього руху?

Я не впевнений, що бачу його, цей суцільний поворот усіх у бік молодих, але те, що така тема є — безперечно. Це знову ж таки заслуга Навального, на мій погляд, це він відкрив нових людей у Росії, політизованих, це сталося навесні минулого року.

Якщо є якийсь порядок денний у його наступного терміну, то нам його показали — це мілітаризація, це Холодна війна й раптова, абсолютно несподівана криза з Британією 

Загальної картини цей рух не змінює, але менше з тим є люди по всій країні, які за віком приблизно як мої діти, вони політично активні й прагнуть щось робити. І раптом усі замислилися: ага, виявляється є це покоління Z, і треба, напевно, з ним якось вести діалог,  воно ж про щось там, напевно, думає, а ми його зовсім не знаємо. Що ж у них там у голові?

І що там?

Я не знаю, що в них у голові, я можу судити по своїй дочці хіба що. Але вона ще не покоління Z, хоча стане ним за декілька років. Ця молодь думає й дійсно вважає, що вони дуже самостійні.

Російський політичний оглядач Михайло Фішман Фото: Олексій Скраубе/телеканал «Дождь»

Ми пильно стежимо за розвитком російсько-британських відносин, за історією з отруєнням Скрипаля. У західних медіа це якась велика історія, а надто в Британії. Та чи це на порядку денному в Росії? Наскільки такі загострені відносини із Заходом можуть хоч якось впливати на кампанію та Кремль?

Вони і перетворилися в кампанію. Власне, це єдине, що є на порядку денному, більше нічого і немає.

Немає ніякої кампанії, крім як боротьба із Заходом і Холодна війна, яка розростається на наших очах.

Спочатку Путін присвятив цьому звернення до Федеральних зборів, яке перетворилося в презентацію мультфільмів про те, яка в Росії нова ядерна зброя, і, власне, від того часу стало зрозуміло: якщо є якийсь порядок денний у його наступного терміну, то нам його показали — це мілітаризація, це Холодна війна й раптова, абсолютно несподівана криза з Британією, яка просто на очах перетворюється в найпотужнішу міжнародну кризу навколо Росії за весь час, що я пам'ятаю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Отруєння в Британії: знайомі методи Росії

І це абсолютно дивовижний таймінг, який день у день потрапляє у вибори президента. Просто неможливо навіть уявити, ми не знаємо, чому це відбувається, але збіг приголомшливий.

Здається, ця історія не надто вплине на рішення російського виборця. Які ж це матиме наслідки? Позаяк після справи Литвиненка багато казали, що погіршилися відносини, але потім усе якось повернулося на круг свій.

Я не знаю, до чого призведе конкретно ця історія, судячи з того, що відбувається прямо зараз, поки ми розмовляємо, ескалація продовжується і закінчитися може чим завгодно, аж до розриву дипломатичних відносин. Таке можливо, я цього не виключаю.

Але справа навіть не в тому, чим ця конкретно історія закінчиться, адже чимось вона закінчиться все одно, війни не буде все-таки. Річ у тім, що буде далі. І ось тут нам доводиться гадати, але ці гадання всі стосуються одного: які ще методи боротьби має Путін, які інструменти для ось цієї самої Холодної війни. Іншого порядку денного для його четвертого терміну просто не видно. Ніякої економіки, ніякої соціальної політики.

Запитайте сьогодні будь-кого: що власне Путін збирається робити в економіці, приміром? Ніхто не зможе відповісти — цієї програми немає.

Єдине, що люди розуміють, це те, що в нас війна з Америкою, війна із Заходом і тепер ще ось із Британією, і це може тільки наростати. Позаяк нічого не робити теж не можна, вакуум повинен чимось заповнюватися.

Путіну, мені здається, більше нічим це заповнювати, крім як протистоянням. Це єдине, що відбуватиметься, судячи з усього, наступні шість років.

Російський політичний оглядач Михайло Фішман Фото: Олексій Скраубе/телеканал «Дождь»

Тобто, є все-таки прагматики в російському уряді, які хотіли якось відновлювати відносини, щоб посилити економіку. Наскільки російська еліта залежна від Заходу, зокрема від Лондона, наскільки для якоїсь частини людей погіршення цих відносин є проблемою? Або це не проблема, й можна просто далі воювати?

Я думаю, для значної частини еліти це серйозна проблема і, звичайно, величезна кількість людей навколо Путіна глибоко засмучена тим, що відбувається. Але хто їх питає? Їх не питає взагалі ніхто, їхня думка не враховується, вона дорівнює нулю.

Думка всіх дорівнює нулю, крім особистої думки Путіна. Немає ніяких стримувань і противаг навколо нього, немає правого і лівого крила, немає фракцій.

Тобто, вони є, як у будь-якому королівському дворі є якісь інтриги, але це саме рівень інтриг царського двору, не більше.

Я щойно повернулася з Криму, і, приїхавши в Москву, дивлюся, що навіть на проїзному в метро написано «Міст до Криму», і вибори призначені в день річниці анексії півострова. Але наскільки це на повістці, наскільки взагалі має відгук усе, що пов'язано з Кримом, у російському суспільстві?

Мені здається — не надто. Мені здається, що нині цієї теми немає, вона мало кого цікавить, на ній не особливо й наполягає влада. Ну так, там є якісь чергові рухи, ось Путін туди з'їздив перед виборами, йому, напевно, важливий результат, який буде в Криму на виборах. На нових купюрах зображена Ялта чи Сімферополь, уже не пам'ятаю.

Нам уже не показують війну по телевізору. Узагалі для обивателя в Росії на порядку денному те, що показує ТБ, більше нічого. І в цьому сенсі України більше немає 

Вибори пройдуть у цей день, це означає тепер, що це велика дата і велике свято для всієї Росії, але таке ж свято вже, по-моєму, 4 листопада — День російської єдності. Тобто це абсолютно рутинна історія, яка ніяк не зачіпає реальних емоцій на сьогодні. Отже, в порядку денному цього немає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залишатися українцем у Криму — спецрепортаж з окупованого півострова

Для України через війну на Донбасі вкрай важливо, що робить Росія, російський уряд. Наскільки Україна останнім часом присутня на порядку денному російської влади і в цій кампанії зокрема?

Теж мінімально. Ну, звичайно, вона є, адже все одно стан справ на Донбасі — це предмет міжнародної дипломатії, це бодання навколо Мінська (Мінських угод — ред.) тощо. Усе одно Путіну доводиться про це говорити. Політика очевидна на сьогодні — це заморозити конфлікт на Донбасі.

Нам уже не показують війну по телевізору, цього більше немає. Узагалі для обивателя в Росії на порядку денному є те, що показує ТБ, більше нічого. І в цьому сенсі України більше немає. Її поміняли на Сирію вже давно, два роки минуло відтоді.

Та вже відмовилися й від Сирії, закінчили і з нею, принаймні знову-таки в телевізорі. Насправді там ще відбуватися може все що завгодно, але по телевізору урочисто завершили Сирійську кампанію, це означає, що війна закінчилася.

Це теж зрозуміла дуже відповідь, адже російське суспільство все-таки втомилося від постійної щоденної війни по телевізору в новинах, люди втомилися, тому її пригасили.

Російський політичний оглядач Михайло Фішман Фото: Олексій Скраубе/телеканал «Дождь»

У такому разі, на що звертати увагу, що може бути якимось індикатором? Що можуть означати вибори, що може статися в неділю?

Стежити треба за арештами. Любителям статистики, напевно, буде цікаво, де хто скільки голосів віддав. Явка була ще донедавна такою дещо драматичною миттю, адже важливо, щоб вона була великою.

Дехто вважає, що Путіну важливо отримати більше голосів в абсолютному вимірі, ніж минулого разу.

Але в принципі це все насправді неважливо, це не має ніякого значення. Це навіть не політичне питання, це якесь адміністративне питання функціонування російської бюрократії і російської держави на даному етапі, але реального життя воно не стосується взагалі.

Звичайно, важливо нам, людям, які переживають і займаються політикою, цікавляться тим, що відбувається з Росією, що далі може статися, що відбувається на ліберальному фланзі, хто кого потіснив, хто куди вийшов, хто з ким укотре посварився.

І в цьому сенсі Навальний не зник, при тому, що його відсунули, по-перше, просто не пустивши на вибори, а по-друге, замість нього на вибори пішла Собчак, зовсім відтіснивши його 

Природно, люди за цим стежать, але це теж сьогодні або завтра ніяк принципово на наше життя не вплине.

Твої знайомі, твоє оточення йде голосувати?

Серед моїх знайомих є люди, які підуть голосувати за Собчак. Мабуть, ніхто не пішов би голосувати за Явлінського, а надто за Грудініна, а інших ми навіть не обговорюватимемо. Хтось принаймні розмірковує про те, щоб піти проголосувати за Собчак.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що кандидати на президентських виборах у Росії говорять про Україну

Російський політичний оглядач Михайло Фішман Фото: Олексій Скраубе/телеканал «Дождь»

Сам факт, що Ксенія Собчак пішла на вибори, і вся ця ідея Навального з бойкотом певною мірою не спрацювала, але це щось означало?

Ідея з бойкотом в певному сенсі навіть спрацювала. Принаймні люди знають, що така ідея є. І в цьому сенсі Навальний не зник, при тому, що його відсунули, по-перше, просто не пустивши на вибори, а по-друге, замість нього на вибори пішла Собчак, зовсім відтіснивши його, витіснивши з порядку денного.

Знову таки, практичного результату не буде, і всіх, хто не прийде на вибори, не можна буде записати до тих, хто бойкотує, і це насправді навіть не надто важливо. Важливо, що в цьому сенсі Навальний, як і рік тому, і раніше, загнаний у кут, і взагалі його положення важке, а надто воно погіршилося з появою Собчак. Але він все одно задає цей порядок денний і змушує його обговорювати.

Ось уже Центрвиборчком проти бойкоту, ось у нас мер Собянін у Москві закликає людей, москвичів, іти на вибори, адже інакше, каже він, «ця радикальна опозиція запише вас до свого активу». Це звернення мера міста. У цьому сенсі, виявляється, голос Навального звучить і звучить голосно. Молодець, велике досягнення!



Поділитися: